Десь на Херсонщині. Війна. Щойно звільнене село. На асфальті стогнуть півтора десятка орків. У того голова розсічена, у того рани на руках, ногах, на тулубі. Кривляться від болю. Хлопці обступили і зиркають то на орків, то на худощаву жіночку, яка опустила голову і схлипує. - І те все ви одна? - Командир питає, показуючи на орків. Жіночка, виновато посміхаючись, киває головою, що так. - Як ви їх? Жіночка починає схлипувати: - Оце ж бо іще мій батько казали, що у мене дуже складний характер. - Чому? - Та ж мене не можна кривдить. Бо дуже вразливою народилася. Щойно щось не так — відразу в сльози. А з заплаканими очима так складно розібрати, кому куди потрапиш лопатою... історія via Олег Ущенко