​​Ратифікація стамбульської конвенції Президент вніс до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Конвенції. Наразі це найвищий стандарт і саме комплексне рішення щодо запобігання й протидії домашньому насильству. І ратифікація це дуже важливий крок вперед. Чого національного закону недостатньо? Конвенція спирається на системний підхід, коли насильство розглядається не як проблема між людьми, а як на порушення прав людини, відповідальність за регулювання яких лежить на державі й інших соціальних інституціях. Трошки історичного екскурсу. Україна є однією з країн авторок цього міжнародного документу про запобігання насильству проти жінок, домашнього насильству та боротьби з цими явищами. 10 років тому Україна підписала цей документ, але досі не ратифікувала. Що ж робить цей документ? Конвенція юридично зобов’язує краіни створити правову базу для боротьби з насильством. Кого захищає? Будь кого: жінки, чоловіки, діти. Що криміналізується? Сексуальні домагання, психологічне насильство, переслідування (сталкінг), примусовий шлюб, примусові аборти, тощо. Що ж там прописано? • Захист громадянок й громадян від всіх форм насильства; • Покарання кривдників та кривдниць; • Профілактика скоєння насильства; • Реакція на скоєння насильства від державних органів Нє ну ясно, але можна приклади? Можна) Це навчальні програми для працівників й працівниць поліції, медичних та соціальних служб, освіта в школі, наявність шелтерів (1 місце в шелтері на жінку з дітьми на 10 тис населення), програми щодо покарань, програми з контролем над гнівом, тощо. Чого ж не ратифікували раніше? Конвенція оперує таким терміном як «гендер», що викликає занепокоєння в релігійної та «традиційної» спільноти. Також приписуються ідеї, яких нема в конвенції: просування лгбт+ та одностатевих шлюбів. Ратифікація Стамбульської конвенції це не тільки важливий крок в сфері захисту наших громадян, а ще й питання цілісної євроінтеграції.